Світ експериментального звуку отримав черговий прорив — і цього разу він народився на межі аналогового тепла та цифрової абстракції.
Ужгородський проєкт Progressive Station, відомий своєю пристрастю до гібридних форм і нестандартних рішень, презентував нову роботу у колаборації з Найджелом Оерсом — засновником культового проєкту Nocturnal Emissions, одним із піонерів індустріальної сцени Британії.
Це не просто трек чи альбом — це звукова інсталяція, створена з інтуїтивної взаємодії машин, матеріалів і ритмів. У роботі використовувалися аналогові й цифрові синтезатори, елементи саморобної перкусії, а також — і це не вигадка — реальні звуки будівельної техніки.
Гуркіт, шорох, резонанс металу — усе це стало основою для саунд-дизайну, який звучить наче ритуал у постіндустріальній пустці.
Проте попри всю жорсткість і урбаністичну фактуру, композиція не позбавлена внутрішнього порядку — наче в хаосі гуде структура, як нервова система в кіберорганізмі.
Оерс, який завжди тяжів до психоакустики й технологічної магії, відзначив «неочікувану гармонійність результату» і вже запропонував записати додаткові ритмічні секвенції для продовження співпраці.
Цей трек — не просто звук. Це портрет епохи, що розпадається на уламки глітчів, сирен, ламаних бітів і вібрацій. Це меседж для тих, хто ще здатен слухати не вухами, а нервовою системою.
Очевидно: далі буде. І це буде ще глибше, ще дивніше, ще голосніше.
За матеріалами онлайн-журналу BRO
