Думаю, в кожного з нас хоч раз виникала думка: а яке воно — навчання за кордоном? Таке саме яскраве, як у типових американських фільмах? Чим воно відрізняється від нашого? А чи легко там знайти друзів?
Мені теж стало цікаво дізнатися більш детально про студентські та шкільні роки українок за кордоном. Адже це не лише цікаво, а й актуально для тих, хто так само, як і я, ставив собі подібні запитання.
Першою про свій досвід розповіла студентка 1 курсу, факультету гірничої справи, екології, менеджменту та геотехнології за спеціальністю геотуризм — Акопян Дар’я
— Я завжди хотіла вступити за кордон, мене приваблювали можливості, які дає європейський диплом.
Країну Дар’я обирала за принципом «щоб було не надто далеко від України». До того ж у Словаччині вже проживає та навчається її сестра, що зіграло неабияку роль у виборі студентки.
Спочатку для вступу вона обирала інший університет, який давав найкращі умови для навчання на кінології, там дівчина навіть могла б привезти свою собаку. Але через велику кількість бажаючих Дар’я туди не пройшла. Тому довелося обрати геотуризм у Технічному університеті в Кошиці, адже це одна з найлегших спеціальностей у Словаччині.
Дівчина вчила словацьку три роки, але навіть їй у перший місяць було важко через мовний бар’єр. Тішить те, що культура у Словаччині майже не відрізняється від української. Проте Дар’я зізналася, що їхній національний суп — капусниця — не зміг завоювати її серце.
Далі студентка розповіла про навчання:
— За такий короткий проміжок часу в мене поки не з’явилося предметів, до яких лежить душа. До речі, навчання тут майже ідентичне українському. Але з цікавого можу розповісти, що в нашому університеті є програми, які дають змогу подорожувати, наприклад, відправити студента на рік у Францію або в інші країни. Для цього потрібно знати мову обраної держави щонайменше на рівні B1, а також така можливість доступна лише після другого курсу і не на всіх факультетах.
У вільний від навчання час Дар’я читає книги або грає в комп’ютерні ігри. Звичайно, бувають дні, коли вона займається чимось поза гуртожитком наприклад, гуляє в центрі міста разом із друзями.
— Нових приятелів я знайшла легко, адже в університеті, де я навчаюсь, дуже багато українців, і всі вони відкриті до спілкування. Також моєю «маленькою домівкою» став гуртожиток, де я зустріла багато чудових людей, які стали мені сім’єю за цей місяць.
Наприкінці дівчина порадила тим, хто хоче навчатися за кордоном, вивчити мову та не боятися переїзду. Бо завжди знайдуться люди, які радо допоможуть. Перший час буде важко, але воно того варте.
Наступною про своє навчання розказала – Сахно Аліса – яка вчиться в 12-тому класі в River East Collegiate, Winnipeg.
— Я все ще в школі, тому навчальний заклад обирався за місцем проживання. А чому саме Канада? Тому що ця країна мені подобається, і сюди було доволі легко отримати візу.
Навчатися за кордоном Аліса вирішила не просто так, а через те, що українські університетські дипломи не визнаються за межами України. Це добре для тих, хто планує жити і працювати вдома, але не дає гнучкості у зміні місця проживання. Тож дівчина обрала варіант, який надає їй більше можливостей. Проте вже на початку вона зіштовхнулася з труднощами — зокрема, з комунікацією. У Канаді зовсім інша культура життя і дружби, тому адаптація на новому місці зайняла чимало часу.
На запитання про навчання в Канаді Аліса відповіла, що в старшій школі тут набагато більше свободи: можна самостійно обирати предмети, графік відвідування та навіть виходити зі школи під час обіду.
— Ми можемо йти чи їхати на обід куди хочемо — це мені дуже подобається, особливо після того, як в Україні в 10-му класі нам доводилося буквально тікати зі школи, щоб купити собі поїсти.
Улюбленим предметом дівчини наразі став «Їжа та нутриціологія», де вони готують і вивчають особливості роботи у сфері харчування. Також у школі є багато різних видів спорту найпопулярніший, звісно, хокей, як серед хлопців, так і серед дівчат. З клубами Аліса ще розбирається, бо їх дуже багато, але вона вже встигла приєдналася до шкільного самоврядування, де допомагає організовувати події протягом року.
Як згадувалося раніше, школярка живе у Вінніпезі — місті, про яке кажуть, що воно найкримінальніше і найсумніше в Канаді. Але для Аліси ці чутки поки не підтвердилися. Звісно, у міста є свої проблеми, але вони є в кожному. Тож прогулянки з друзями по місту залишаються частиною її життя.
— Навчання тільки почалося, друзів поки не дуже багато, але їх не складно заводити, потрібно лише бути дружньою до людей, які привітні до тебе.
У вільний час дівчина дивиться серіали, виконує шкільні завдання й намагається не втратити контакт із друзями, які живуть на інших континентах.
Також Аліса поділилася, що сподівається вступити до університету й відучитися без турбулентностей. А що буде далі покаже час. П’ять років— це довгий період, і її життя після цього залежатиме від того, яким буде світ на той момент. Наш час дуже нестабільний, тож складно щось передбачити.
І наостанок дівчина сказала такі слова:
— Навчання за кордоном може бути дуже цінним досвідом, але водночас і надзвичайно складним. Перш ніж вирушати до обраної країни, варто зупинитися й добре обдумати, чи справді це потрібно саме вам для вашого майбутнього, розвитку й того, де ви бачите себе через кілька років. Адже такий вибір підходить не кожному. Не варто гнатися за найпопулярнішими варіантами лише тому, що так роблять інші. Те, що здається найкращим для більшості, не обов’язково буде правильним саме для вас. Думайте про власні цілі, працюйте над собою й створюйте своє краще майбутнє. Іноді те, що поруч, може виявитися найціннішим і найважливішим саме для вас.
Аліна Красновська, студентка 1 курсу відділення журналістики УжНУ
