Щороку Ужгородський національний університет стає домом для сотень іноземних студентів, і найбільшу частину серед них традиційно складають юнаки та дівчата з Індії. Для них переїзд до України — це не просто зміна країни чи клімату, це велика освітня подорож, пов’язана з адаптацією, новими людьми та новою мовою. Навчання в іншій країні завжди є непростим випробуванням, проте саме цей досвід відкриває перед студентом безліч можливостей. З’являються нові друзі, формується вміння розуміти іншу культуру, а ще — ти опановуєш нову мову та відкриваєш для себе традиції іншого народу.
Для нас навчання в Україні — це звична частина життя. Але завжди цікаво дізнатися, що приваблює іноземних студентів настільки, що вони приїжджають сюди з інших континентів? І чому саме Україна стає їхнім освітнім вибором?
«Я завжди мріяв навчатися за кордоном, і після того, як розглянув різні країни, Україна здалася мені найкращим варіантом — якісна освіта, доступна вартість і загалом комфортні умови для життя. Обираючи університет, я чув, що на сході інколи може бути небезпечно, тому вирішив, що західна частина України буде безпечнішою. Спершу я думав про Львів, але потім дізнався, що син наших родичів уже навчається в Ужгороді. Оскільки це мав бути мій перший досвід життя далеко від дому на такий довгий період, мої батьки хвилювалися, але наявність знайомої людини поруч зробила цей вибір легшим. Так я вирішив вступити до Ужгородського національного університету», — розповідає студент 5 курсу медичного факультету № 2 Діпаншу Бангар.
Його історія — лише одна з багатьох, але вона добре показує, з якими думками та очікуваннями приїжджають іноземні студенти до Ужгорода. Для них важливо не лише отримати якісну освіту, а й знайти місце, де вони почуватимуться захищено та комфортно. Саме тому захід України, зокрема Ужгород, часто стає найпривабливішим варіантом для майбутніх медиків з Індії. Підтримка українських викладачів, доброзичливість місцевих жителів та наявність земляків роблять цей шлях значно легшим. З часом Ужгород стає для них не тільки місцем навчання, а й другим домом, де знаходиш друзів, однодумців і підтримку у складні моменти. Тут формується особлива спільнота, у якій кожен може розвиватися, адаптовуватися до нової країни та відкривати для себе українську культуру й традиції. Для багатьох іноземних студентів саме Ужгород стає тим місцем, де зароджуються їхні мрії, поглиблюється прагнення до розвитку та з’являється відчуття, що поруч завжди є люди, на яких можна розраховувати.
«Для мене найбільшим викликом у перший місяць було навчитися вперше справлятися з усім самостійно. Я щойно закінчив школу, і раптом медичне навчання здалося набагато складнішим та вимогливішим, тож спершу це було трохи перенавантажуюче. Ще однією складністю став мовний бар’єр. На початку було важко, бо мені доводилося перекладати майже все, і це додавало додаткове навантаження до навчання. Проте з часом це стало частиною повсякденного життя. А зараз, коли я намагаюся вивчати українську мову, можу розуміти базові розмови та навіть відповідати на прості запитання, що значно полегшує життя. З часом усе почало ставати на свої місця. Я робив усе крок за кроком, знайшов друзів — деяких чудових, а деяких не дуже, і поступово звик до нового розпорядку. Було відчуття, що життя вчить мене. Тепер, коли мені 18, я маю самостійно розбиратися з речами, бо батьків вже не буде поруч, щоб допомогти з усім», — ділиться Діпаншу.
Для іноземних студентів важливим аспектом адаптації є не лише навчання, а й ставлення місцевих жителів. Дружелюбність та гостинність оточення допомагають швидше звикнути до нового міста і відчувати себе комфортно навіть далеко від дому.
«Ужгород дуже гарний та гостинний. Незнайомці часто дарують мені щось, коли я купую товари в їхніх крамницях, а одного разу жінка навіть замовила мені морозиво, просто щоб сказати: “Ласкаво просимо до нашої країни”. Мені дуже подобається тут атмосфера та європейська культура», — розповідає студент Кхуші Шарма.
Такі історії демонструють, що для іноземців Україна стає не просто місцем навчання, а простором, де їх приймають і підтримують. Теплий прийом, щирі посмішки та готовність допомогти роблять перебування в Ужгороді приємнішим і легшим, а культурний обмін — справді взаємним: українці дізнаються про традиції інших країн, а студенти з різних куточків світу відкривають для себе українську культуру.
Приїжджаючи в нове місто, багато студентів шукають можливість підробітку, адже це шанс заробити додаткові кошти та здобути новий досвід. Проте не всі іноземні студенти активно займаються пошуком роботи. Вони розповідають, що нечасто звертаються до підробітку, адже їхній розклад і так дуже насичений, і більшість зусиль вони спрямовують на навчання. Додаткове навантаження у вигляді роботи може відволікати від лекцій, практичних занять та самостійного вивчення матеріалу. Тому пріоритетом для них залишається здобуття знань і професійних навичок, а пошук підробітку часто відходить на другий план.
Втім, є й ті, хто встигає поєднувати навчання з роботою. Найпоширеніші варіанти — доставка їжі, робота в ресторанах, а також дистанційна робота онлайн. Такий формат зазвичай зручніший для іноземців, адже не вимагає високого рівня знання української мови, дозволяє гнучко планувати час і виконувати завдання з будь-якого місця.
Студенти-іноземці також діляться своїми побажаннями щодо навчального процесу. Вони зазначають, що хотіли б мати більше клінічної практики, адже саме робота з пацієнтами допомагає краще засвоювати матеріал і набути важливих професійних навичок. Крім того, іноді розклад, на їхню думку, можна зробити зручнішим, адже багато часу витрачається на дорогу до навчальних корпусів. Загалом іноземні студенти задоволені своїм навчанням, проте підкреслюють, що додаткові практичні заняття значно покращили б їхній освітній досвід та ефективніше підготували до професійної діяльності.
Досвід іноземних студентів в Україні показує, що поєднання якісної освіти, доброзичливого середовища та підтримки з боку викладачів створює умови для всебічного розвитку й адаптації в новій країні, а також відкриває нові можливості для особистісного й професійного зростання.
Авторка: Анастасія Гапачило, студентка І-го курсу освітньої програми «Журналістика» Ужгородського національного університету
