Війна змінила життя багатьох — не лише людей, а й беззахисних тварин, що залишилися на вулицях без дому та підтримки. Коти й собаки, які пережили біль і втрату, отримали другий шанс завдяки маленькому, але неймовірно відданому притулку. Це місце, де кожна тварина — не просто номер, а член великої родини, яку створюють люди з великим серцем. У цьому інтерв’ю з Анастасією Лузгачовою, засновницею притулку «Pet Care Ua» ми дізнаємося, як починався проєкт, з якими труднощами бореться команда щодня і чому їхня місія — справжнє диво, яке варто підтримати.
Про історію притулку
— Як і коли з’явився ваш притулок?
Притулок з’явився на початку війни. Спочатку це була сторінка, де ми прилаштовували тварин, які постраждали внаслідок війни. Я їхала зі Львова додому, бо почалася війна, і батьки чекали мене в Ужгороді. Тоді я побачила на залізничному вокзалі безліч покинутих переносок і вирішила створити сторінку, щоб швидко знаходити родини для тварин. Люди на початку війни були активніші й охоче забирали малюків додому. Пізніше мій дідусь віддав мені частину одного з приміщень.
— Хто стояв біля створення притулку?
Люди і моя родина. Коли прилаштування вже не були такими активними, я зрозуміла, що потрібно мати місце, де можна перетримувати котиків. Я вагалася, чи зможу впоратися, бо не знала половини проблем, з якими можу зіткнутися. Але наважилася й попросила людей допомогти з облаштуванням.
— З чого все починалося? Скільки тоді було тварин і де ви їх утримували?
Перший мій випадок — кіт, якого збила машина. Він був дикий, чорного кольору. Пам’ятаю, як я забрала його до себе в кімнату. Багато тваринок я тримала в кімнаті, допоки не завела кицю для себе і не закінчився ремонт у кімнаті притулку, де все й почалося.
— Що стало головним поштовхом для відкриття притулку?
Моя гіперемпатія до котів. За кілька днів до війни трагічно померла моя кішка Мерседес. Я пообіцяла їй, що буду рятувати всіх тварин, щоб колись вона повернулася до мене. Це було дуже важко — останні секунди її життя вона помирала на моїх руках. Ця ситуація травмувала мене і пробудила глибоке співчуття до кожної тваринки.
Про тварин і роботу притулку
— Скільки тварин зараз у притулку?
Наразі в притулку 178 котиків. Більшість дорослі, підлітків і малюків — менше.
— Яких історій серед них найбільше — покинутих, травмованих, врятованих?
Всі вуличні тварини — наслідок безвідповідальних і жорстоких людей. Кожна тварина має свою історію, і після всього пережитого дивує, як вони досі люблять людей.
— Як відбувається процес порятунку?
Про тварину, яка потребує допомоги, ми дізнаємося від підписників і знайомих. Щодня надходять десятки запитів. Ми намагаємося допомогти всім, навіть у складні часи.
— Хто займається доглядом і лікуванням тварин?
Наша команда: двоє дівчат доглядають і прибирають, також є ветеринарка Таїсія. Команда неймовірна!
— Чи є постійні волонтери або лікарі, з якими співпрацюєте?
На кожен випадок звертаємося до різних спеціалістів. Наприклад, стоматолога у Львові для складних операцій, стаціонари для важких тварин — у іншого лікаря. Основні, найважчі випадки ми веземо у Львів. Це дорожче, але гарантує врятовані життя.
Про труднощі
— З якими проблемами стикаєтеся найчастіше?
Дві головні: не дуже активні прилаштування та фінансова складність. Притулок щомісяця на межі існування.
— Чи є підтримка від міста, держави або бізнесів?
Ні. Ми тримаємося виключно на людях і їхній допомозі. Без підтримки — це кінець.
Про людей і натхнення
— Що вас мотивує продовжувати, навіть коли важко?
Я знаю, що ніколи собі не пробачу, якщо не допоможу. Притулок — сенс мого життя. Якби не родина, команда та близькі, я б давно зламалася. Це моє пожиттєве призначення — допомагати слабшим. Притулок для мене — і біль, і любов одночасно.
Про майбутнє
— Які плани на найближчий рік?
Розширення притулку, щоб створити кращі умови для тварин.
— Як можна допомогти притулку зараз?
Взяти тварину в родину, допомагати з прибиранням, надати автодопомогу, допомагати з контентом (відео, фото), фінансова підтримка, репости. Будемо вдячні за все!
— Що б ви хотіли сказати людям, які читають про вас уперше?
Зверніть увагу на нас. Ми особливий притулок, тут все про любов і ніжне ставлення до кожного пухнастика. Ми готові боротися до останнього за кожного з них, але без вашої допомоги не впораємося.
Історія притулку — це історія відваги, доброти й віри в життя. Вона нагадує, що справжні герої часто без медалей — просто люди, які не можуть пройти повз чужий біль. Навіть найменша підтримка може стати шансом на життя. Підтримаймо тих, хто рятує життя щодня — саме з таких сердець починаються великі зміни.
Авторка: Катерина Качуровська, студентка 1-го курсу ОП «Реклама та звʼязки з громадськістю»
BRO перший молодіжний онлайн-журнал Закарпаття
