Мистецтво чорно-білої фотографії у кольоровому світі спецефектів, коли реальність цифрової фотографії виходить за рамки можливостей – комусь може здатися втратила актуальність. Ми звикли до чогось неймовірного та мегаефектного, проте перестали помічати дрібниці, що нас оточують. Дрібниці в яких часом приховується справжнє життя. Ужгородський фотограф Володимир Хила представник чорно-білого фотомистецтва у стилі вуличної, документальної та репортажної фотографії розкриває місто з іншого ракурсу, показує деталі повсякденного, але робить це майстерно зі смаком та власним стилем. У сьогоднішньому великому інтерв’ю молодіжному онлайн-журналу BRO хлопець розповів про перші кроки до фотографії, міжнародні виставки, участь на мистецькому фронті, натхнення та власну роль у суспільстві.
– Перший фотоапарат та знімки. Володимире, скільки часу займаєшся фотографуванням та, власне, як прийшов до цього?
– Професійно розпочав займатись фотографуванням з 2014 року. До цього, будучи студентом брав фотоапарат від друзів. Тоді я ще нічого не знав про фотографію. Потім влаштувавшись на роботу. відкладав із зарплати. Згодом придбав свій перший фотоапарат – Canon 450D.
– Пригадай своє перше фото, хто або що на ньому зображені та, власне, яке значення мають для тебе перші знімки?
– Як і всі фотографи, спершу фотографував все, що траплялось на очі: пейзажі, людей, тварин, комах, рослини. Потім почав цікавитись теорією і правилами фотографування. Зараз не пригадаю, що було зображено.
– Щодо стилю, як визначився в якому напрямку будеш знімкувати?
– Знаєш, пробував знімати у всіх жанрах. Але найбільш до вподоби – це вулична (street), документальна та репортажна фотографія. Вулична фотографія – це зйомки на вулиці або в громадських місцях. На вулиці можна відзняти цікаві кадри. Саме з вуличними сюжетами можна «гратись» зі світлом і тінню, адже як на мене світло є основою фотографії. Полюбляю знімати у чорно-білих тонах. Насичені кольорами світлини виглядають цікаво і яскраво, але монохромна фотографія підкреслює деталі, небачені ззовні. Чорно-біла фотографія для мене – це гра зі світлом. Для того, щоб створити цікаве чорно-біле фото потрібно зрозуміти звідки, куди і як падає світло. Усвідомити для себе, як воно лягає на об’єкт, який ви фотографуєте, як відбивається від його деталей, як впливає на його фактуру. Чорно-біле фото має властивість змушувати нас уявляти світ таким, яким ми ще його ніколи не бачили, змушує працювати мозок та стимулювати нашу уяву.
– Як оцінюєш збоку фотомистецтво в області? Бачиш бодай якийсь розвиток?
– З появою смартфонів займатись фотомистецтвом мають змогу всі. Камери у смартфоні достатньо, щоб навчатись фотосправі. Але незважаючи на це, я б не сказав, що в нас стрімко розвивається фотомистецтво. Війна вплинула на все. На фотомистецтво так само. Фотоконкурси в Ужгороді не проводяться. Без конкурсів фотомистецтво не може розвиватись. Фотомитець, як і спортсмен, повинен завжди змагатись, щоб рости. Тоді ти маєш мотивацію ставати кращим. Тому не менш важливо, щоб відбувались фотовиставки. З цим зараз в Ужгороді теж проблеми. За 2023 рік можу відзначити тільки декілька виставок світлин. Це соціальні виставки фотохудожниці Кетрін Кіш, документальні фотопроєкти про війну і вимушено переселених осіб від Ужгородського прес-клубу, в одному з яких я брав участь. Також можу відзначити активну роботу творчої спілки “Спілка фотохудожників Закарпаття”. Спілка фотомистецтва проводить виставки світлин фотохудожників, членів Міжнародної федерації фотомистецтв.
– Фотовиставки. Розкажи про свої перші презентації фотографій перед аудиторією…
– Перша моя виставка була благодійною. З 2010 року в Іршаві кожного року організовують благодійну акцію «Розтопи своє серце – допоможемо дітям разом» на допомогу онкохворим дітям Іршавщини. Відтак у 2020 році долучився до даної акції спільно із Закарпатською обласною універсальною науковою бібліотекою ім. Ф. Потушняка, де організували благодійну виставку-продаж світлин. Після виставки зібрані кошти передав організаторам акції.
Наступна моя виставка відбулась у 2021 році. Учасник фотовиставки «Замки Карпатського регіону. 37 історій». Виставка проводилась в Карпатському виставковому центрі Міжнародної федерації фотомистнецтв (Ужгородський замок). Учасниками виставки були українські та іноземні фотографи (Румунія, Польща, Словаччина)
У 2022 році, за день до повномаштабного вторгнення армії рф на територію України, відкрив свою першу особисту фотовиставку під назвою “Монохром”.
На цій виставці представив чорно-білі світлини. Прихильники моєї творчості знають, що найбільше люблю знімати в чорно-білих тонах. Як і попередні виставки, ця теж відбулась у обласній книгозбірні.
Далі благодійна фотовиставка на підтримку ЗСУ і теж в обласній бібліотеці. Це була групова виставка, спільно з моїми друзями-фотографами: Кетрін Кіш, Володимир Гор та Олександр Рокосовик.
Також, як вже розповідав, брав участь у фотопроекті Ужгородського прес-клубу про переселенців Закарпаття «Переселенці на Закарпатті: життя без стереотипів». Для цього проекту фотографи робили фото переселенців, а журналісти прес-клубу писали історію про цю особу. До проекту увійшло 50 історій про ВПО, які залишились жити на Закарпатті. Відкриття фотопроекту відбулось в Ужгороді на Театральній площі. Далі виставка вирушила до подорожі містами Закарпаття. Також декілька моїх фотографій увійшли до трьох фотоальбомів.
Перший – «Ужгород», виданий Ужгородською міськрадою, другий – «Сріберна земля. Закарпаття» (укладач Михайло Басараба) та третій «Ужгород – світова столиця міні-скульптур» (авторка Надія Попадюк).
– Окрім України фотокартини були представлені на міжнародному рівні?
Так, у 2022-му році дві мої світлини були представлені на міжнародних виставках. Одна з них в місті Орадеа, Румунія. Інша у польському місті Познань.
– Де черпаєш натхнення зараз?
– Перш за все для фотографів важливо переглядати світлини видатних фотографів. Це формує «смак» фотографа. Так, як я люблю документальну і репортажну фотографії, то час від часу переглядаю світлини учасників фотоклубу Магнум. В цьому клубі зібрались кращі з кращих цього жанру. Ну і, звичайно, стежу за діяльністю українських фотографів. Також хочу відзначити і перегляд виставок живопису та фільмів – це не менш важливо для митця. У фільмах звертаю увагу на операторську роботу.
– Чи мав на меті організувати у майбутньому майстер-клас чорно-білої фотографії? Або вже можливо маєш певний досвід?
– Про це поки що не думав. Ще не доріс для цього. Ми розмовляли про розвиток фотомистецтва. Варто зауважити, що в Ужгороді не проводяться майстер-класи. І це теж негативно впливає на розвиток фотомистецтва.
– Як фотомитці витягують морально в умовах російської військової агресії проти України?
– Всі ми воюємо. Кожен на своєму фронті. Лікарі лікують наших військових. Рятувальники розбирають завали будинків і розміновують звільнені від окупантів території. А митці… Кажуть, що коли гримлять гармати, музи мовчать. Та це не стосується українських митців. Митці теж воюють. Хтось із зброєю в руках. А хтось “озброївся” пером чи пензлем. Щоб продати всій витвір мистецтва і передати кошти на підтримку ЗСУ.
Спеціально для онлайн-журналу BRO
Фото з головної: Роман Фенікс
